Де народився Іван Франко? Майбутній «Каменяр» народився 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі в родині заможного коваля Якова Франка.
Юність Франка
У родині Івана панувала любов до праці, і батьки намагалися передати синові не тільки знання, а й важливі життєві уроки. Хлопець був надзвичайно працьовитим і товариським. Його зв’язок з природою рідного краю був особливим: він із задоволенням допомагав батькам по господарству і був спостережливим до деталей підгірського життя. Вже в 6 років Івана віддали до школи в сусідньому селі, де жила мати.
У 9 років він втратив батька, а згодом його мати вдруге вийшла заміж. Пізніше, у 16 років, Іван залишився сиротою, адже померла і мати. Незважаючи на труднощі в особистому житті, Іван вирізнявся серед однолітків швидкістю в освоєнні нових знань і вмінні швидко приймати рішення в різних ситуаціях.
Навчання Франка
Почав навчання у шестирічному віці в початковій школі. Михайло Коцюбинський згадував, що малий Франко, одягнений у селянський одяг, часто ставав посміховиськом класу, але на подив усім наприкінці року здобував перше місце у навчанні.
Продовжуючи навчання у Дрогобичі, спершу у міській школі, а потім у Дрогобицькій гімназії імені Франца-Йосифа, виявив унікальні здібності до науки. Міг на пам’ять переказувати уроки вчителів, знав напам’ять «Кобзаря» Шевченка, перекладав староруські, біблійні і античні твори.
У 1875 році став студентом філософського факультету Львівського університету. В цей час він почав писати в журналі «Друг» і приєднався до активного громадського життя, обговорюючи в молодіжних гуртках соціальні питання. У 1877 році його затримали за доносом, і він дев’ять місяців провів у в’язниці. Після звільнення з університетом прийшлося попрощатися і наукові товариства відмовилися від співпраці з ним.
Творчий шлях Франка на Франківщині
Протягом понад 40 років творчої діяльності прозаїк виявив себе не лише як видатний письменник — поет, прозаїк, драматург, а й як перекладач, літературний критик, публіцист і учений. Він працював у різних сферах, займаючись літературознавством, мовознавством, перекладознавством, мистецтвознавством, етнологією і фольклористикою. Творчий доробок письменника, що налічує тисячі творів і понад сто томів, написано різними мовами.
Ще бувши студентом, Франко на Франківщині почав публікувати перші твори у журналі “Друг”. Вступивши до Академічного гуртка, він став учасником цього кола, публікуючи поезії, переклади, а також свою повість “Петрії і Довбущуки”.
Зокрема, він переклав твір М. Чернишевського “Что делать?” і вірші О. Пушкіна, які увійшли в його збірку “Баляди і росказы” (1876). Однак через доноси потрапив до в’язниці. Після виходу з в’язниці, де він перебував майже 8 місяців, він став активним учасником соціалістичного і робітничого руху в Галичині.
У співпраці з М. Павликом драматург почав публікувати журнал “Громадський друг”, де публікував поезії і статті, програмні твори. Після конфіскації журналу його назву змінили на “Дзвін”, а згодом на “Молот”. Саме в цих виданнях письменник публікував свої знамениті поезії і сатиричні твори, в тому числі програмний вірш “Каменярі”. Під час цього періоду він активно працював над перекладами і теоретичними працями, вивчаючи праці К. Маркса і Ф. Енгельса.
Наприкінці 1878 року Франко стає редактором журналу “Praca”, а в 1880 році видає серію новел і статей, таких як “Муляра” та “Борислав сміється”. Однак через політичну активність і критику австрійської влади він знову потрапляє до в’язниці. Після звільнення продовжує публіцистичну діяльність, зокрема публікує свої праці в журналі “Світ”.
У 1889 році активно займається соціалістичними рухами і підтримує зв’язки з прогресивними організаціями Польщі. Він працює над такими відомими творами, як “Свиня” і “Як то згода дім будувала”, засновує “Наукову читальню”.
Продовжуючи працювати над своїми науковими дослідженнями захищає дисертацію в 1893 році у Відні. У цьому ж році він видає переписану збірку “З вершин і низин”. Протягом наступних років працює над новими творами, серед яких поетичні збірки і статті з політичної теорії.
В останнє десятиліття XIX століття продовжує видавати твори: “Зів’яле листя” (1896), “Мій Ізмарагд” (1898) і “Із днів журби” (1900). Також він розпочинає видання журналу “Житє і слово”, у якому публікує свої прозові, поетичні і науково-публіцистичні праці.
Життя Івана Франка на Івано-Франківщині
Франко прибув до Станиславова (зараз Івано-Франківськ) вперше в 1880 році, коли його вели через місто під час етапу з Коломиї до Нагуєвичів. У той час він ночував або в будинку на вулиці Галицькій, 7. У середині 1880-х років письменник зав’язав тісні зв’язки з місцевими гімназистами. Зокрема, часто відвідував родини своїх знайомих — Фелікса і Ігнація Дашинських на Гетьмана Мазепи, 66, і Владислава Дзвонковського на Островського, 6.
У 1883 році поет познайомився з Юзефою Дзвонковською, і це кохання стало для нього великою трагедією — через її хворобу на туберкульоз. Івано-Франківськ — місто, яке залишило свій слід у біографії видатного українського письменника. У цьому місті збереглося більше двадцяти адрес, пов’язаних із життям і творчістю Каменяра.
Письменник прагнув оселитися в Івано-Франківську, одружитися і створити сім’ю з Юзефою Дзвонковською, дівчиною польського походження, яка проживала на Островського. Однак, через сумну долю Юзефи, яка померла від туберкульозу, цей план так і не здійснився.
Вплив творів Франка на Франківщині
Франко активно брав участь у громадському житті Станиславова. У 1884 році він виступав на установчих зборах Товариства українських жінок, а в 1889 році — на вечорі, присвяченому пам’яті Тараса Шевченка. У 1892 році організував з’їзд радикальної партії, який проходив у тому ж приміщенні лазні, де відбувалися попередні збори.
Співпрацював із місцевими культурними і громадськими діячами, такими як Олександр Кониський і Євген Желехівський. З Желехівським він знайомився під час подорожей Карпатами, а також разом з ним організував зустрічі, на яких обговорювали літературні і культурні питання. Письменник неодноразово відвідував будинок Желехівського на вулиці Голуховського, 21, і навіть писав про нього в своїх статтях.
Будівля на вулиці Січових Стрільців, 24, що колись слугувала осередком Руської бесіди, була важливим місцем для Каменяра. Тут він брав участь у просвітницьких заходах, читав твори Тараса Шевченка у бібліотеці медичного університету. Окрім того, разом з Михайлом Павликом організував перші збори радикальної партії у 1892 році, які проходили в незвичному місці — залі очікування міської лазні на Низовій, 5, де сьогодні зберігається одна з найстаріших бань України.
У 1880-х роках взаємодіяв з таємним гуртком станиславівських гімназистів, серед яких були його університетські друзі Фелікс і Ігнацій Дашинські, а також Владислав Дзвонковський. Часто відвідував будинки Фелікса Дашинського на вул. Гетьмана Мазепи, 66 і Владислава Дзвонковського на вул. Островського, де неодноразово проводилися молодіжні літературні зустрічі.
Поет підтримував зв’язки з місцевою інтелігенцією. У грудні 1884 року взяв участь у заснуванні Товариства українських жінок у Станиславові, організував кілька значущих культурних і політичних заходів. У 1892 році разом з Михайлом Павликом організував з’їзд радикальної партії, хоча проведення заходу у належній будівлі було заборонено, і вони змушені були використовувати зал міської лазні.
Протягом 1911 року, під час свого останнього візиту до Станиславова, Франко виступив із поемою «Мойсей» у залі «Руської Бесіди», що знаходилася на вул. Січових Стрільців. Після смерті письменника його ім’я увічнене в обласному музично-драматичному театрі і обласній універсальній науковій бібліотеці.
Франко і українське національне відродження
Вплив драматурга на Галицьке Відродження є важливою темою для вивчення в контексті української культури кінця XIX – початку XX століття. Письменник залишив значний слід у літературі, зокрема завдяки своїм філософським поемам: «Смерть Каїна» і «Мойсей».
Роман «Перехресні стежки», драма «Украдене щастя», новелістика стали визнаними класиками, що значно вплинули на розвиток української літератури, підвищивши рівень художнього письма і змістовно збагачуючи літературний процес.
Цікавим аспектом є творчість «Молодої музи» — літературного об’єднання, яке існувало в Галичині на початку XX століття. Поет підтримував контакти з молодими літераторами – Петром Карманським, Богданом Лепкий, Осипом Луцьким.
Прогресивні тенденції, зокрема вплив європейського модернізму, знайшли своє відображення і в українській літературі, зокрема через роботу Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. Модерністські пошуки, через експерименти з формою і змістом, стали важливими для розвитку української літератури. Водночас важливо зазначити, що, незважаючи на критику модерністичних ідей, поет залишався не тільки теоретиком, але й активним учасником літературного процесу.
Діяльність «Молодої музи» стала важливим етапом в історії української літератури, хоч і тривала недовго. Драматург вплинув на цю групу не тільки через прямі зауваження, але й через власний приклад, пропонуючи нові підходи до розуміння літератури, особливо в контексті ідей модернізму. Молода плеяда письменників, таких як Карманський, Яцків і Лепкий, активно творила в руслі європейських течій, але також активно включала в своє письмо національні елементи, що ставало новаторським для того часу.
Більше про історію Івано-Франківську, читайте на нашому порталі.